- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Читаю багато – і для душі, і для роботи. Позаяк працюю літредактором та ілюстратором, без книг не можу прожити  ані дня. Тому дуже  тішить, що нерідко мої «книги для роботи» стають «книгами для душі». Так зокрема трапилося з усією серією «Дівчатка Джаклін» англійської авторки Джаклін Вілсон (переклад Володимира Чернишенка). У видавництві «Навчальна книга-Богдан» уже вийшло друком шість повістин  із цієї серії – «Історія Трейсі Бікер», «Дитина-валіза», «Зірка з ліжка та сніданку», «Ліззі Рот-на-замок», «Опівночі» та «У головній ролі Трейсі Бікер».  І всі – у моєму редагуванні та з моїми ілюстраціями. Признаюся, що під час роботи над цими книгами я не раз ревіла та реготала, як дівчисько – причому, на тих самим місцях і по три рази  – під час першого редагування, другого і навіть на етапі виготовлення плівок. Мабуть, так виглядає  катарсис): Усі книги Джаклін Вілсон – особливі. Вони – справжні. Рекомендую і для дітей, і для дорослих. До речі, зараз готуються до другу ще дві книги Вілсон – «Дівчата закохані» та «Вечірка з ночівлею». Той самий В олодя Чернишенко переклав для нас і кілька дитячих  книг Ред´ярда Кіплінґа - «Легенди з Книги Джунґлів» і «Такі собі казки». Обидві книги мають суттєві «бонуси» - до них додаються й  аудіодиски – перший створив лідер групи «Тінь Сонця» Сергій Василюк – він написав і виконав пісні на тексти  Кіплінґа. «Такі собі казки» озвучила вінничанка Юлія Броварна – причому, не лише розповіла, а й наспівала! Третя книга Кіплінґа – «Казки на всі смаки» - остання «перлинка» із цього намиста – страшенно тішуся, що я її вже прочитала, і не один раз, хоч вона лише напівшляху до дітей – книга щойно перетворилася із рукопису у плівки та помчала до друкарні. Тож – чекаємо!

Так само – ще гаряченьким! – прочитала другий роман із «демонічної» трилогії Сари Різ Бреннан – «Угода демона» у перекладі Наталі Дьомової . Щиро раджу українцям це розкішне фентезі  молодої ангійської авторки! Сара Різ Бреннан ще маловідома на наших теренах, але здобула неабияку славу удома -  перша книга її трилогії – «Лексикон демона» -  2010 року потрапив до десятка кращих книг для молоді за версією Американської бібліотечної асоціації (American Library Association - ALA) та здобув чимало інших поважних нагород у літературних конкурсах. От що цікаво – коли рукопис «Лексикона демона» потрапив на мій редакторський стіл, я була м´яко кажучи розчарована. Мова - нічого особливого, герої - нічого особливого, тема - нічого особливого. Загалом -  нічого особливого. Але поступово книга обростала м´ясом. Стиль ставав усе смачнішим. Герої відкриваи завісу над минулим -  і сучасні події перестали здаватися нудними.  А потім запанувала інтрига!  Авторка водила мене  над прірвою здогадів, і не раз мені здавалося – от, все! Я здогадалася! – та за мить я відчувалася розбитою. І як неймовірно чудово було прочитати кульмінацію цієї книги! Ось воно – міцне вино, витримане усім  попереднім текстом! Тому – рекомендую!

Приємно вразили мене – як кандидата філологічних наук  – два словники, які сьогоріч з´явилися на моєму  редакторському столі – це «Словник синонімів української мови» Олексія Вусика та «Фразеологічний словник лемківських говірок» Ярини Битківської й Галини Ступінської . Дуже вартісні видання! Признаюся, що «Словник синонімів» я кілька днів гортала навіть вечорами удома та зачитувала дітям уголос синонімічні гнізда – а їх там 2500! Уявіть – до банального слова «дитина» у цьому словнику – три сторінки синонімів!

А, мало не забула! Незабутній слід залишили у моїй свідомості книги Лілії Мусіхіної. Етнограф, людина, яка пройшла не одну сотню кілометрів у експредиціях, вона всі свої знання та спостереження виклала у книгах «Магія українців устами очевидця» (вид-во «Зелений пес») і  «Магія гір» (вид-во «Богдан»). До речі, наступна книга Лілі – «Звірослов» уже готується до друку у вид-ві «НК-Богдан». І я – о-ля-ля! – її уже прочитала!

- Як обираєте книжки для читання?

- По-різному виходить. Часто вони лягають на мій стіл  у вигляді рукописів – уже затверджених чи лише на розгляд. Часом радять друзі, або інет-ресурси, інколи перечитую старе-улюблене.  Буває, що книги дарують близькі люди – за їхнім вибором можна навіть «вирахувати», наскільки мене відчуває ця людина. Так мене нещодавно «знайшли» мої-мої книги – Ірен Роздобудько «Якби», Галини Пагутяк «Уріж та його духи» та «Телефонуй мені,говори зі мною» Ярослава Мельника. Маю я і кілька читацьких «традицій» - приміром, щороку неодмінно перечитую «Кульбабове вино» Рея Бредбері.  А в  дорогу завжди беру «моїх любих поляків» - або Віславу Шимборську, або Яна Твардовського. 

- Що можете порадити для читання іншим?

- Не варто зациклюватися на однакових жанрах і темах, виходьте за рамки!  Читайте більше, навіть складні книги, навіть якщо не все розумієте – пробуйте «на зуб» слова і думки. Коли я була малою, то у бібліотеках брала книги, яких ніхто не читав. Такі, знаєте, з нерозрізаними сторінками. Мені їх було страшенно жаль! Автор, може, все життя її писав, а вона отут стоїть сиротиною…І з часом я переконалася, що такі - «непрочитані» - книги – часто нічим не гірші, а, буває, і кращі за «розкручені», популярні книги. Тому – шукайте, читайте, і буде вам щастя!